Вірші

 

 

Коли надворі темно, Ти не спиш,

Хорониш мою душу від лихого,

Пильнуєш біля хатнього порогу,

Тут, біля ліжка, сторожем сидиш.

 

У зоряному небі, мов іскра,

Спалахують і гаснуть метеори

І губляться в безмежному просторі.

Та над Землею Господа рука

 

Вночі її хоронить серед бур,

Серед стихій, що в Всесвіті вирують,

Серед комет, що простором мандрують.

Він збудував планеті твердий мур.

 

Земля летить серед нічних світил,

І ми спимо спокійно серед ночі,

Бо знаєм, що Господні пильні очі

Спостерігають крізь космічний пил.

 

Без жодних зіткнень років тисячі 

Летять планети по нічних дорогах...

Всі сплять, бо біля хатнього порогу

Ти зберігаєш душу уночі.

 

..............................................................................

 

Тобі, о Божий Сину, честь, хвала,

Тобі, Хто в яслях спочивав малятком,

За те що людям дав красу Різдва,

Для світу дарував чудесне свято.

 

Тобі хвала! О люди, славте, всі

Народженого на полях Єфрафи.

Йому співайте вдячності пісні.

І ми також бажаємо співати.

 

..................................................................................

 

Туди, куди спішили мудреці,

Спішу і я. Спішіте, люди всі,

Знайти хто хоче правди і любові.

Знайдете їх на Вифлеємськім полі.

 

....................................................................................

 

Любить нас мама добрих й поганих,

"Знаючих все", норовитих.

Любить слухняних і неслухняних.

Мамо, за що нас любити?

 

Може за те, що ми допомагаєм,

Як нам нема що робити.

За що ж так любить? Поправді не знаєм.

Любить, бо ми її діти.

 

......................................................................................

 

Я на землі живу, далеко так від неба.

Дивлюсь не раз туди й бажаю бути там.

А скільки ж сили крилам земного птаха треба,

Щоб полетіти стрімко в небесний Божий храм.

 

Ніщо не може стримать політ душі живої:

Ні бурі, ні дощі, ні хмари пелена.

Вона родилась птахом, землі зовсім чужою,

І батьківщина неї - країна неземна.

 

Не зорі чи планети даровані нам Богом.

Це небо не душі. Її чекають там,

Де сходяться усі пташинії дороги,

Де осені немає, де вічная весна.

 

Я вгору все дивлюся, де журавлі курличуть.

Тривожиться душа: вже осінь настає.

Вони все від землі її у небо кличуть,

І рада полетіть, та тіло не дає.

 

Чи скоро переліт до Тебе, любий Боже.

Мені земля чужа, а небо - рідний дім.

Поклич до себе душу, вона піднятись може,

Бо крила в неї є. Прийди й скажи: "Ходім".

 

........................................................................................

 

О мой Господь, поговори со мной,

Приди ко мне і стань со мною рядом.

Я преклоняюсь пред тобой душой,

Мой избавитель от мучений ада.

 

Среди людей я очень одинок,

Но дорого душе с тобой общенье.

Введи меня в стремительный поток

Живительного истины ученья.

 

У унеси в бескрайний океан

Божественной премудрости глубокой...

Поговори со мной, Спаситель Сам.

Поговори с душою одинокой.

 

.......................................................................................

 

Ой, чи однаково мені, 

Що люди гинуть на землі,

Що в світі ллється братня кров,

Що в душах звітріла любов,

Що світ немов в страшному сні?

Ой, чи однаково мені?

 

Це не монголи здалечі

Взялись за згубнії мечі.

Це не полон від яничар.

Це згубного гріха тягар 

Зігнув горби аж до землі.

Ой, чи однаково мені.

 

Згадалися мені слова

Із уст поета-кобзаря. 

За волю тіл ридав той муж.

А я... А я за волю душ!

Блукають люди у пітьмі.

Ой, чи однаково мені.

 

Під яворами, як колись,

Несуться в море ріки сліз.

На сміттєзвалищі душа.

І мимо всі кудись спішать,

Нема кому піднять її.

Ой, чи однаково мені.

 

О, де ви, добрі самаряни?

О Гедеони, Бог є з вами.

Вставайте на Господній клич,

Спішіть, схиляється вже ніч.

Для люду руку протяніть,

О, не пройдіть, о, підніміть.

 

Ви - світло в темряві гріха.

Ви - лист для світу від Христа.

Нехай читають - є любов,

Христос пролив за грішних кров.

Щоби не згинули в пітьмі.

О, не однаково мені!

 

...............................................................................

 

Життя, як кажуть, річ нелегка.

Мабуть, життя - як шлях далекий

У теплий край летіть лелекам.

Життя нелегке.

 

Але життя прожити треба, 

Щоб протоптати шлях до неба.

Щоб для когось, а не для себе.

Прожити треба.

 

Нелегко так життя прожити,

Щоби не плакать, не тужити,

І ворога щоб не нажити.

Нелегко жити.

 

Але життя - це дар від Бога,

Щоб не поранити нікого,

І встигнути вказать дорогу 

Усім до Бога.

 

Ціну життя насправді знає

Лиш той, хто землю покидає,

Той, хто прожив життя, той знає

Що він втрачає.

 

Летять роки, життя минає,

Та лише той страху не має,

Хто смерті з радістю чекає.

Життя той має.

 

Хто на землі життя дорогу

Ішов завжди до свого Бога,

Хто не цінив життя свойого

Більше чужого.

 

Хто в поті і в сльозах скорботи

Творив добро, і всю роботу

Хто присвятив Святому Богу

Через скорботу.

 

Всі кажуть, що життя нелегке,

Та запитайтеся в лелеки,

Чому летить вона далеко?

Бо там вже легко.

 

....................................................................................

 

Падають краплі прозорі,

Ніби росинки з рози,

Ніби дощі надворі,

Падають людські сльози.

Сльози печалі і болю,

Горя людського сльози.

Сльози гіркої долі.

Хто їх утерти взмозі.

 

Падають краплі червоні.

Падають з ран Христових.

Він протянув долоні,

Сльози утерти хворих.

Зболені краплі крові,

Що за людей стікали,

Перемінили долі

Тим, хто Христа пізнали.

 

Падають сльози людські.

Падає Кров Христова.

В краплю одну зіллються,

В краплю зовсім нову.

В краплю сльози чисту

Щирого покаяння.

Хай же вона блисне

В людських очах страждальних.

 

Радості сльози поллються

З людських очей рікою.

В небі всі сльози зітруться

Доброго Бога рукою.